Історія закладу освіти

/Files/images/4.jpg

Біля витоків

«1 ноября состоялось освящение Жмеринской городской мужской гимназии и устроенной в этом здании домовой церкви

Совсем необычной для гимназии является астрономическая обсерватория, для которой получен уже большой телескоп. Оборудование ее будет закончено в будущем году.»

Газета «Подолье», №132 от 6ноября 1909г.

Що найважливіше у житті ?

Хотілося б побачити і почути того, хто, не задумуючись, відповість на це запитання з абсолютною точністю, вичерпністю. Кожен назве свої “кити”, на яких тримається людське життя. Але жоден не омине у спогадах тієї визначальної сходинки, першої і надзвичайно важливої, що називається “школа”.

Кожен до останніх років свого життя пам’ятає перших наставників - учителів, які навчали, спрямовували і визначали подальший життєвий шлях учнів. З роками людина дедалі частіше згадує дитинство, друзів, з якими навчалася, а передусім тих, хто їх навчав.

У кожного з нас – своя школа. Школа дитинства та юності. Без учителів, людей історичного «вчора», не було б і нас, людей історичного «сьогодні». Життя кожної людини пов’язане зі школою. Покоління за поколінням діти вступають до школи, вчаться, закінчують і виходять у світ, а школа, живе далі, гостинно відкриваючи двері іншим.

Кожна школа має свою історію. Історію, творцями якої були вчителі і учні. Досліджувати шлях, що пройшла кожна школа, справа нелегка.

У цьому невеликому рукописі ми відкриваємо сторінки історії ЗОШ І-ІІІ ст. №1, бо воістину пророчі слова “Хто, не знає свого минулого, немає майбутнього”.

Минуле школи - неоціненний духовний скарб особистостей, які впродовж десятків років хорошим навчанням, працею творили історію своєї школи, а в подальші роки - історією держави. Україна - частина Європи, і ми мусимо повернутися до її витоків - написання літопису рідної школи. Це невеличка сторінка в історії України, області, міста.

БІЛЯ ВИТОКІВ ІСТОРІЇ

Історія нашої школи – це історія учасників історичної епопеї, яка триває від першої російської революції 1905 року до наших днів. Засноване в 1870 році місто залізничників швидко зростало. Було вже замало двокласної школи, тому виникла потреба у відкритті загальноосвітньої. В 1906 році в приміщенні старої пошти була відкрита чоловіча гімназія, яка проіснувала всього один рік.

В 1909 році на території так званого «Кавказу» побудували просторе типове шкільне приміщення, туди перейшла чоловіча гімназія – найвизначніший навчальний заклад у нашому місті до революції 1917 року. Будівництвом керував інженер Дементьєв, начальник жмеринської дистанції шляху. Площа, на якій будувалась школа, була власністю графа Гейдена, поміщика, що володів 9620 десятинами землі. Цеглини на будівництво школи поміщик-ліберал Гейден постачав з власних цегельних заводів.

Населенню міста школа була вкрай необхідна, тому що в місті було вище початкове училище. Заняття розпочалося з осені 1909 року. В 1909-1910 навчальному році в гімназії було 5 класів, не рахуючи підготовчого, в 1912-1913 році – 8 класів. Перший випуск чоловічої гімназії був у 1913 році, а другий – у 1914 році. Ці випускники були малочисельні. Перші випуски – це, в основному, діти службовців, торговців, ремісників, міщан. Велике околишнє панство та визначні урядовці гребували гімназією. Вони відселяли своїх дітей до київських чи одеських привілейованих шкіл, старше офіцерство – до кадетських корпусів. Першим директором гімназії був Конахевич, інспектором – Богуславський, а шкільним наглядачем – Петропович. Реакція після придушення революції 1905 року негативно вплинула на діяльність шкіл. Міністрами освіти були Шварц (1908-1909 рр.) та Кассо. В цей період багато передових учителів за свої революційні переконання були ув’язненні і звільнені з роботи. Інспектор Богуславський був запеклим революціонером, монархістом. Його переконання цілком відповідали вимогам міністерства освіти Кассо. Своїм найпершим обов’язком інспектор Богуславський вважав необхідним добитися відміни тих «вольностей», яких досягли гімназисти в період революційного піднесення. В основу морального виховання була покладена релігія. Відвідування церкви, під яку був відведений світлий зал на другому поверсі, вважалося обов’язковим двічі на тиждень, в суботу та неділю. Крім цього її відвідували в усі релігійні свята табельні дні. Присутність гімназистів в церкві реєструвалася. В разі відсутності гімназист ніс покарання: залишали без обіду, викликали батьків, тощо. Перед Великоднем – обов’язкове сповідання. Ось тоді церкву відвідували щоденно протягом тижня, а якщо хто уникав сповіді, то його не допускали до занять. Звичайно тут вівся облік. Церкву в чоловічій гімназії відвідували й гімназистки. Вони стояли рядами з правого боку. Директори гімназій жіночої та чоловічої стояли позаду між рядами. Контроль був пильний і суворий. За незначне порушення знижувались оцінки з поведінки до трійки, а це ставило під загрозу перебування в гімназії. Про культурний відпочинок та розваги молоді ніхто не дбав. Молодіжні вечори у гімназії не влаштовували. Театр могли відвідувати лише з дозволу директора і тільки з батьками. Що до стану викладання навчальних дисциплін, то панував дух педантизму та рутини. Знання, що їх отримували в гімназії, були схоластичні, відірвані від життя. Проте передові учителі при нових вимогах прагнули дати своїм вихованцям повноцінні знання. В гімназії були добре обладнанні кабінети. Нажаль, за час війни та тимчасової іноземної інтервенції, коли шкільне приміщення використовувалось для військових потреб все шкільне майно було дощенту знищено. На належному рівні в гімназії було поставлено викладання мов. Тут вивчалися російська, німецька, французька та латинська мови. Латину викладав учитель Степанов, фізику – батько письменника Юрія Смолича, французьку – Катерина Миколаївна Ніколаєва. 50 років свого змістовного життя вона віддала школі. Завжди врівноважена, стримана і вимоглива Катерина Миколаївна була взірцем людини, для якої основним життєвим принципом було виконання свого обов’язку. Вся її п’ятдесятирічна діяльність пройшла в одній школі. Три покоління жмеринчан з вдячністю згадують Катерину Миколаївну. Назавжди запам’ятався погляд її очей, уважний, лагідний і злегка насмішкуватий. Проте навчання мало цікавило гімназистів, адже йшла імперіалістична війна. Напружене життя країни, листи батьків, що проливали кров на фронтах імперіалістичної війни, невпинний рух поїздів, які вдень і вночі мчали залізницею, звуки маршів, викрики «Ура!», зустрічі і проводи – все це збуджувало гімназистів. Норми гімназичної поведінки не були розраховані на втручання історичних подій.

Перша світова війна затяглася. Вона стає відчутною щоденно й на кожному кроці у всьому своєму суворому, жорстокому гнітючому вигляді.

Гімназисти-дружинники, хитаючи від перевтоми, обслуговують санітарні поїзди, носять без кінця носилки з обезкровленими, покаліченими тілами. Спілкування з солдатами розкривало сутність імперіалістичної війни, викликало ненависть до самодержавства.

Серед гімназистів панує напруження, очікування, розмови і суперечки, повне нехтування встановленими порядками.

Лютневу революцію 1917 року гімназисти зустріли з великим піднесенням. Війна тривала, на фронтах вирішувалася доля не царя, а країни.

Звістка про події в Петрограді у жовтні 1917 року швидко дійшла до Жмеринки. Деякі вихованці гімназії, взявши в руки зброю, стали на захист рідної землі, вони назавжди залишили стіни гімназії, розлучаючись із нею, як із своєю юністю. Перше покоління вступило на шлях самостійного життя, стало на важкий шлях боротьби за волю, незалежність, за щасливу долю майбутніх поколінь.

Після повалення царизму, школа набуває масового характеру, вона відкриває свої двері для трудящих. Гімназію, що була привілейованим учбовим закладом, скасовано.

І ось вчорашні гімназисти стали слухачами соціально-економічних курсів. Гімназистів 7-го класу зараховували на другий курс. Цю подію зустріли з задоволенням. Ясно стало одне, що нудний ритм шкільного життя порушився. Слухачі курсів користуються безмежною, безконтрольною свободою. Оцінка політичних подій дуже захоплювала молодь. В гарячих суперечках так швидко минали дні, що ніколи братися за підручники, яких, до речі, не було. Старі з радістю закинули, а нових ще не було.

Нарешті знайдена форма демократичної школи. В 1918 році вийшов документ великого значення «Положення про єдину трудову школу РСФСР». Наша школа, як і інші школи країни пройшла такі етапи:

1918-1930 рр. – трудова школа

1930-1934 рр. – семирічна середня школа

1934-1935 рр. – школі є вісім класів

1935-1936 рр. – дев’ять класів

З 1937 року існує Жмеринська середня школа №1.

Просторе шкільне приміщення, гарне шкільне обладнання, згуртований працездатний колектив – все це приваблювало учнів з усього району.

Настав грізний 1941 рік. Війна. Окупація міста фашистськими загарбниками. Школа використовувалась окупантами в якості шпиталю, навчальний процес перервався. Мільйони вірних синів, тисячі вчорашніх школярів та студентів змінили перо на багнет і безстрашно стали на передову лінію оборони. Серед вихованців нашої школи були Герої Радянського Союзу.

Під час визвольних боїв весною 1944 року школа була зруйнована пожежею. Залишився лише обгорілий корпус, в війну було знищено все майно, втрачено шкільні меблі, наочні прилади, бібліотека. Проте, на щастя, скромно й непомітно стояв поруч із зруйнованою школою флігель, невеличкий двоповерховий будиночок, скритий величезними деревами. Сюди потягнулась гомінка юрба дітей. Розпочались заняття. Ввійшли в клас учителі, учні, сіли за парти, яких, до речі, було надто мало.

Запал до навчання був такий, що не звертали увагу на тісноту, відсутність наочних приладів, підручників, зошитів. Школа не має можливості охопити всіх, хто бажає тут вчитися.

Відбудову основного шкільного приміщення розпочали у 1948 році. За відбудову шкільного приміщення взялись енергійно, не відкладаючи. На відбудові школи працювали учителі, учні, батьки.

В 1950 році в зв’язку із 100-річчям з дня народження видатного українського письменника Івана Франка школі було присвоєно його ім’я. новий закон про школу, що цілком відповідав вимогам життя і був продиктований ним, школа зустріла цілком підготовленою, маючи достатній досвід у вихованні в учнів трудових і практичних навичок. Допомога підшефному колгоспу, активна участь у суспільно-корисній праці доводили правильність зусиль вчителів, спрямованих на виховання повноцінної людини.

Після прийняття закону про зміцнення зв’язку школи із життям, школа остаточно перебудувала свою роботу. Учні оволодіваючи основами наук, мали змогу працювати на виробництві. В 1959-60 рр. в школі запроваджено багатопрофільне виробниче навчання. Учні 9-10 класів набувають спеціальності слюсарів-вагонників і 5 годин на тиждень працюють на Жмеринському вагоноремонтному заводі. Учні складали екзамен в школі і на виробництві. Разом з атестатами зрілості випускники одержували посвідчення про набуття спеціальності. Учні 60-их відчували нові віяння в політиці і повсякденному житті. Країна відродилась і стрімко зростала її могутність. Перший політ у космос людини, нові досягнення в науці та техніці стимулювали учнів і педагогічний колектив. Незмінним наставником був Нестор Семенович Жук, який протягом 1947-1972 займав посаду директора. За великі досягнення у нелегкій педагогічній праці Нестор Семенович отримав почесне звання народного вчителя. Школа також пам’ятає директорів Кришталя Шулима Пилиповича, Федченко Олену Іванівну – вона була нагороджено медаллю Макаренка за душевне тепло і благородну справу у формуванні людини. Випускники школи завжди з теплом і вдячністю згадують вчителів, чия наполеглива праця формувала майбутніх робітників, лікарів, вчителів…

Ось імена вчителів, які протягом багатьох років плідно працювали в стінах нашої школи:

Кульчицька Людмила Степанівна – завуч

Веселовська Ада Марківна – уч. історії

Падецька Ада Федорівна – уч. рос. мови

Кирилюк Надія Іванівна – уч. поч. класів

Любанська Галина Микитівна – уч. поч. класів

Хмара Ганна Степанівна – уч. поч. класів

І багато інших, чий педагогічний досвід допомагав випустити не одне покоління дітей. Наша школа, як і вся народна освіта – підґрунтя культури і духовності у 60-80-х перебувала у стані жорстокої політизації. Єдина комуністична ідеологія змушувала активно виховувати будівників комунізму через діяльність комсомольських та піонерських організацій. Школа мала правофлангову піонерську дружину, яка носила ім’я Ростислава Полянського – Героя Радянського Союзу. Яскравою сторінкою і гордістю усього міста була діяльність шкільного лісництва, створеного з ініціативи Федченко О.І. і незмінних шефів школи Жмеринським лісництвом. Протягом свого існування наші лісники відзначались на обласних (І місце) і республіканських (ІІ місце) змаганнях. Чудовий табір праці і відпочинку «Світанок» вабив і радо зустрічав учнів під час літніх канікул. В таборі поєднувались праця у лісових масивах і активний відпочинок. Справжніми наставниками для юних лісників були вчителі і шефи. Створивши табір «Світанок» школа виконувала поставлене державою завдання про важливість трудового виховання.

У 70-80-х роках в школах України різко звузилася сфера функціонування української мови. Розпочалась нова хвиля русифікації закладів народної освіти. Майже 70 % шкіл стали російськомовними. Але наша школа навіть в тих умовах цілковитої русифікації залишалась україномовною. Гордістю школи був музей Ю.К. Смолича, на відкритті якого була запрошена дружина письменника. Протягом багатьох років музей поповнювався цікавими експонатами. В музеї зібрана добірка творів із дарчими написами уславленого митця. Друга половина 80-х років – період «перебудови» і школа активно включилась у реформування тоді вже хворого тоталітарного режиму. Але історія готувала нову сторінку – влітку 1991 року – Україна стала незалежною державою і одним з перших законів став закон України «Про освіту». У 1993 році було затверджено програму «Освіта України ХХІ століття». Вона передбачала істотну реконструкцію всієї системи освіти, починаючи з дошкільного виховання і завершуючи підвищенням кваліфікації дипломованих спеціалістів. Актуальним для всіх шкіл, для нашої зокрема, стала демократизація середньої школи. Випускники виходили із стін школи і ставали будівниками нової України.

Важливу роль у формуванні правових засад діяльності школи відігравав прийнятий у травні 1999 року Закон України «Про загальну середню освіту». Її головне завдання полягає у вільному розвитку людської особистості, формуванні цінностей правового демократичного суспільства. Процес формування освітньої системи проходить в складних умовах політичної соціально-економічної та духовної трансформації суспільства, великої фінансової скрути. Але не зважаючи на всі труднощі адміністрація та педагогічний колектив всебічно сприяють розвитку та процвітанню школи.

Історія випусків ЗОШ І-ІІІст.№1

1946-1947 н.р. – 11 учнів

1947-1948 н.р. – 13 учнів

1948-1949 н.р. – 9 учнів

1949-1950 н.р. – 12 учнів

1950-1951 н.р. – 10 учнів

1951-1952 н.р. – 12 учнів

1952-1953 н.р. – 17 учнів

1953-1954 н.р. – 46 учнів

1954-1955 н.р. – 71 учень

1955-1956 н.р. – 65 учнів

1956-1957 н.р. – 59 учнів

1957-1958 н.р. – 77 учнів

1958-1959 н.р. – 78 учнів

1959-1960 н.р. – 152 учні

1960-1961н.р. – 51 учень

1961-1962 н.р. – 46 учнів

1962-1963 н.р. – 42 учні

1963-1964 н.р. – 32 учні

1964-1965 н.р. – 48 учнів

1965-1966 н.р. – 38 учнів

1966-1967 н.р. – 90 учнів

1967-1968 н.р. – 92 учні

1968-1969 н.р. – 87 учнів

1969-1970 н.р. – 85 учнів

1970-1971 н.р. – 57 учнів

1971-1972 н.р. – 65 учнів

1972-1973 н.р. – 47 учнів

1973-1974 н.р. – 122 учні

1974-1975 н.р. – 62 учні

1975-1976 н.р. – 69 учнів

1976-1977 н.р. – 47 учнів

1977-1978 н.р. – 52 учні

1978-1979 н.р. – 48 учнів

1979-1980 н.р. – 51 учень

1980-1981 н.р. – 61 учень

1981-1982 н.р. – 48 учнів

1982-1983 н.р. – 45 учнів

1983-1984 н.р. – 35 учнів

1984-1985 н.р. – 39 учнів

1985-1986 н.р. – 25 учнів

1986-1987 н.р. – 34 учні

1987-1988 н.р. – 28 учнів

1988-1989 н.р. – 22 учні

1989-1990 н.р. – 36 учнів

1990-1991 н.р. – 29 учнів

1991-1992 н.р. – 27 учнів

1992-1993 н.р. – 19 учнів

1993-1994 н.р. – 25 учнів

1994-1995 н.р. – 19 учнів

1995-1996 н.р. – 21 учень

1996-1997 н.р. – 22 учні

1997-1998 н.р. – 25 учнів

1998-1999 н.р. – 39 учнів

1999-2000 н.р. – 37 учнів

2000-2001 н.р. – 29 учнів

2001-2002 н.р. – 41 учень

2002-2003 н.р. – 39 учнів

2003-2004 н.р. – 37 учнів

2004-2005 н.р. – 36 учнів

2005-2006 н.р. – 39 учнів

2006-2007 н.р. – 29 учнів

2007-2008 н.р. – 40 учнів

2008-2009 н.р. – 25 учнів

2009-2010 н.р. – 24 учні

2010-2011 н.р. – 1 учень

2011-2012 н.р. – 24 учні

2012-2013 н.р. – 25 учнів

2013-2014 н.р. – 25 учнів

2014-2015 н.р. – 20 учнів

2015-2016 н.р. – 31 учнів

2016-2017 н.р. – 23 учнів

Школа - це не тільки стіни. Насамперед, це – дух, пам’ять, традиції, наступність поколінь. Це педагоги: і ті, хто щодня переступають поріг, сіючи зерна доброго, розумного, вічного, і ті, кого вже немає сьогодні, але завжди живуть вони у пам’яті учнів, колег, і вчителі – пенсіонери, для яких найвища нагорода в житті – успіхи колишніх вихованців, їхні щирі слова подяки на традиційному вечорі зустрічі шкільних друзів, де впізнають вони один одного, незважаючи на сивину, за блиском завжди молодих очей.

Врешті-решт, для кожного з нас це життя. Спочатку учнівське, а потім учительське. Яке воно? Чи є в ньому місце для радості й натхнення, роздумів та плідної праці, відвертої розмови та співтворчості? Якщо так, то воно щасливе. Погодьмося, перефразовуючи класика: всі щасливі школи схожі. Напевне, тому, що не беруть на себе зобов’язань прищепити дітям найкращі якості, а створюють умови, за яких у цих якостей є шанс проявитися.

Одна з таких – це Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №1 м. Жмеринки.

Наша школа – це наша історія, яка триває уже більше 100 років, історія, яку ми цінимо, пам’ятаємо і проносимо через усе своє життя.

Кiлькiсть переглядiв: 188

Коментарi